Богдан Кухарук: “Кожен боєць має вміти надавати першу допомогу”

Приятель серця Богдан Кухарук до війни займався альпінізмом, мультигонками, організовував туристичні заходи, був головним суддею мультиспортивних змагань. Від початку війни супроводжував колони з допомогою військовим на передову. Згодом сформувався батальйон особливого призначення “Гарпун” для проведення розвідувальних та протидиверсійних заходів. Богдан долучився до нього. Почалися невеличкі виїзди. Двічі проходив навчання з першої допомоги у інструкторів “Захисту Патріотів”. 22 липня поблизу блокпосту “Шахта”, між містами Авдіївка та Ясинувата (Донецька область) разом із побратимами з “Гарпуну” та 74-го розвідувального батальйону, виконуючи завдання, підірвалися на міні. П’ятеро з восьми отримали поранення, двоє дуже важкі, один із поранених – бойовий медик групи, на якого розраховували найбільше. Богданові довелося надавати першу допомогу та евакуювати бойових побратимів. Далі – розповідь приятеля серця Кука.

1901604_697023513661517_1570644652_n

Перші хвилини

Перша секунда – неясно, що сталося. Потім крик і стало зрозуміло, що трапилася біда. Лише після десятої хвилини я почав діяти усвідомлено. До 10 хвилин я все робив на рефлексі. Пробіглися поставили турнікети спочатку. З нами були розвідники з 74-го розвідувального батальйону. Двоє з них відразу побігли розміновувати дорогу назад. Один залишився зі мною допомагати. Добре, що у всіх наших хлопців були аптечки, бо у розвідників з 74-ї дещо було розіпхано по кишенях. Ми повністю використали їхні аптечки. Я повністю використав свою. Потім вже хтось дав мені в руки знеболююче, яке я ввів Гризуну. Було видно, що йому дуже боляче і він мучиться, а поки б його винесли і вивезли…

Гризуну наклали три турнікети, Кабулу – 2, Художнику – 1 (сам собі накладав). Один із розвідників теж був поранений. Кабулу я потім з ноги зняв турнікет. У когось з хлопців-розвідниківтеж були турнікети.

Мені було набагато легше, бо Кабул (авт. – бойовий медик групи) був при свідомості і він повністю коментував свій стан. Він відразу ослаб. Йому голову ще трохи зачепило. Був у стані шоку, болю не відчував. Повністю все коментував, то мене це трохи заспокоювало.

Гризун та Євген були дуже важко поранені. Я казав, щоб Гризун завжди давав мені якісь звуки, щоб розумів, що він ще притомний. І коли його виносили, він ще відгукувався. Гризун був найближче до цієї міни. Йому важко було говорити, бо зачепило нижню щелепу. Просив, аби принаймні гудів. На якомусь етапі він коментував ще що і де йому болить.

Один з розвідників, на псевдо “Кол”, був теж поранений. Коли він повернувся з розмінування, побачив, що у нього з руки тече кров. Відразу наклав турнікет. У нього була досить сильна кровотеча. Потім побігав навколо своїх. Коли була пауза – Гризуна та Євгена понесли до машини, а Кабул та Художник були стабільні, я наклав йому тиснучу пов’язку і зняв турнікет, бо не так все було страшно. Потім у лікарні ще знайшли у нього осколок у нозі. Він з ним виніс ще 2 людей. Був у стані шоку такого, адреналіну. Тому що такий був хлопець. Він з таких “твердюхів”, як їх називають. Незважаючи на поранення, йому було важливо допомогти. Потім його з осколками поклали в лікарню. Воно ж все брудне, інфіковане, то йому дренажі якісь ставили, діставали осколки.

Евакуація

unnamed (2)14.10 – я пам’ятаю всім писав маркером час накладення джгутів. Напевно, коли Гризуна і Женю понесли до машин, пройшло хвилин 25-30. Кабула і Художника трошки пізніше. Не вистачало людей і носилок. Тому першими понесли важкопоранених. Їх забрали швидкі і повезли в Красноармійськ у військовий госпіталь, але там така дорога страшна. Я коли своєю машиною вивозив Художника, Кабула і розвідника Кола, то як виїхав на трасу, не був впевнений, що поїду в той самий бік. До Костянтинівки приблизно той самий кілометраж, але по рівній трасі.

Зі швидкими, які мали мені виїхати назустріч, я не зустрівся. Ще якби так, може, хлопців би і переклав їм, бо все ж таки швидкі, там є медики, які можуть надати якусь допомогу раптом що. Але їх не було і я поїхав на Костянтинівку.

Ми зламали сидіння задні і відкрили борт у моєму джипі. Кол сидів поруч зі мною і йому було нормально. Художник був у ногу поранений. Йому боліло, але він був абсолютно адекватний. То я його поклав біля Кабула, щоб він його притримував. Бо Кабул триматися не міг. У нього одна рука була перебита. Художник його тримав, щоб не йорзав, слідкував за станом, дивився на його реакцію, щоб він відповідав. Про те, що в Кабула кров у грудях, я не знав. Грудна клітка була пробита у двох місцях. Я йому наклейки наклеїв. Але якщо би почала схлопуватися легеня, то потрібно було б випускати повітря голкою. Тому я просив, щоб Художник постійно говорив з Кабулом, щоб знати, коли треба зупинитися і коли треба щось робити.

Лікарня

Коли привезли Кабула до лікарні, відразу поклали на рентген, просвітили і в операційну. Вже в операційній він почав втрачати тиск, йому вже почало ставати гірше. Я так розумію, що якщо би я десь 10 хвилин замешкався, десь не туди поїхав… Ми й так поїхали не в ту лікарню відразу. Нас в Костянтинівці зустрічали хлопці. Всі думали, що лікарня це поліклініка. В кінцевому результаті ми підїхали до поліклініки, а потім ще поверталися до лікарні. Це вже наші так нас зорієнтували.

3 (Custom)Там був толковий хірург. Він побачив, що стан хворого важкий, то навіть не дав медсестрам підбривати волосся йому на грудях чи щось там робити. Зразу в операційну його загнав. Кров була в легенях. Більше літра спустили.

Потім з ПДМШ викликали машину. В операційній він день пролежав і на другий день, здається, його перевезли в Красноармійськ у військовий госпіталь, але його там не клали. Відразу перевезли в Дніпропетровськ, в Мечникова. Бо там і устаткування краще, і спеціалісти. Бо в Костянтинівці одна операційна. Я ж привіз туди і Художника, і Кабула. І виходить, що Художника в приймальній перемотали, але загальної допомоги йому надати не могли. Лікар прийшов і сказав, що операційна з Кабулом буде зайнята ще години 2, напевно, а ми не знаємо, що в Художника в нозі. І якщо 2 години чекати, то він просто втратить ногу. Лікар – молодець. Він передзвонив в Артемівськ і домовився, що операційна вільна. Сказав, що нас там чекають. Туди їзди десь кілометрів 25. Ми Художника в машину і туди повезли. Там його швидко поклали. Він втратив досить крові, бо стільки ж дірок у нозі. Не відчував стопи на якомусь етапі. Трошки контузія нерва якогось була.. Але нога залишилася.

Знання, які мають бути в кожного

Необхідно, щоб всі знали, як надавати першу допомогу. Усі наші, хто був у зоні АТО, всі проходили навчання. Хлопцям з 74-ої щось розказували. Я знаю, що турнікети вони вміли накладати. Усе інше, то мені приходилося просити: “От так поверни, голову сюди, давай перевернем його. Те – сюди. Принеси мені те. Тут розріж. Тут перемотай”. По суті той, хто залишився з нами, був у мене активним підсобником. Він сам губився у тих всіх речах, але я йому тикав пальцем, що робити. Ну, мені трохи було легше ще й, бо я з альпінізму і в таких екстремальних ситуаціях тягну на себе “шо робити”.

Коли я якийсь час жив з одним підрозділом ЗСУ у бліндажах, ми приїхали до них на підсилення, то було так, що прийшов вояка, сфотографувався з аптечкою і пішов. Тобто хтось привіз їм аптечки, може не безпосередньо такі ж, але теж з турнікетом, з якимсь там целоксом, бандажами і з тим всім. Вони таким чином їх отримували. Пройшов навчання – не пройшов, при мені дали їм аптечки, сфотографувалися і пака.

У першу чергу кожен має особисто знати, що він має робити. Бо може вийти так, як з нашим медиком. По суті всі розраховували, що “медик в групі, медик в групі і всьо харашо”, а тут раз і медик поранений. Таке і з командиром може статися. Якщо всі будуть розраховувати на командира, то буде погано. Якщо десь командир відійшов або, не дай Бог, поранений, то кожен розгубиться. Ті базові знання кожен повинен знати окремо.У процесі навчання (авт. – навчання з тактичної медицини “Захисту Патріотів”) відтворюються умови і це, напевно, дозволяє наблизити реакцію людини до того стану. Бо все решта вже від ситуації залежить і від людини. Коли зривається міна, ти по-одному сприймаєш, коли десь тут стріляють, по-іншому, а коли ми йшли-йшли в повній тиші, повному маскуванні і тут ззаду щось зірвалося, це третій стан, все по-інакшому.

Post Scriptum. Гризун (Микола Гордійчук) та Євген Бірюков загинули. Гризуну було 29 років. Він був старшим пластуном, співаком, ведучим, громадським діячем, захоплювався військовою справою та планував стати офіцером. За місяць від трагедії мав одружитися, уже обрали церкву для вінчання. Гризун загинув від осколкових поранень дорогою до лікарні. Євгенові було 34. Отримав осколкове поранення в голову, помер наступного дня у лікарні, так і не прийшовши до тями. Удома залишилася дружина та 11-річна донька. Кабул та Художник вижили, зараз одужують та продовжують боротьбу.

Цей запис опублікований в категорії Uncategorized. Дата: . Автор: Андрій Овчарук.

Вгору